Накинуться  на  мене  критикани,
хоча  я  ще  нічого  не  сказав,
і  перші  -  хто  тебе  в  ті  роки  ганив,
як я  на  ВИ  вже  подумки  звертавсь.

Ти  -  наша  совість у  вісімдесятих,
ти  -  крик  душі  на  повному  скаку,
ти  -  молодість  з  гітарою  кудлата
у  джинсах  і  в  шкірянім  піджаку.

Ти  -  наша  пісня  на  магнітній  плівці,
в  сміливім  слові,  що  палило  цвіль.
Ти  -  наша  мрія  в  дорогій  автівці,
слід  від  коліс  якої  -  смуток  й  біль.

Все  недоспіване,  не  зігране,  не  зняте
зірвалось  з  урвища  і  зникло  із  очей,
лиш  пам"ять  не  облишила  кричати
до  хрипоти  на  загнаних  коней.