Витягни мене за вушко - почитай мені Забужко! Я постаріла напевне, але треба щось робити. Почитай мені Забужко, подаруй весняні квіти. Знести ревнощі - несила, народитись - надто пізно, Бач - заклякли дужі крила,і язик либонь залізний. Доки кидатимеш вітром з боку в бік отак без тями? Любий, погляд твій привітний - але марю я віршами. Хочеш буду я мовчати, хай Оксана пише вірші. Почитай мені Забужко, я складу за них негірші. Як я йшла колись степами та надибала на море, Захворіла я піснями - чи на втіху, чи на горе? Чи невже була отрута там у хвилях? - Дивні мрії! і душа, мов пісня скута ледве жевріє - не гріє. Любий, цар морський й сьогодні на любов мою полює І гукає у безодню, найгучніш, коли ще сплю я. Не лишай мене, коханий, годі сльози лить в подушку. Мій єдиний, любий, гарний, почитай мені Забужко!
|