Є такий момент мандражу…
Я намагаюсь Жадану
порахувати на пальцях однієї руки
його вірші,  які я вивчив напам’ять.

Якась в нього є штука, що муляє…
Якийсь контакт… ну так, так…
Починається… Найважче!
Кому не подобається Пастернак?

І не отримав  він  премію…  і що?
Бісівську,  нобелівську  веремію…
Завтра інакше не будуть писати.
Ай, я пишу у різні веб-сайти…

Саме ай, так. І  вірші  справжні.
Поезія не приносить  гроші.
Поезія вічно  супер геніальна!
Я її можу переписати на свіже!

Крім того, все, що в твір закладено,
wе вже не зламати, як власну поетику…
А  це є клініка… Це моя  патологія!
Я не можу з віршем читати етику.