Блакитний Дніпре, вертай на море!
Між пересіччя приречене горе.
Богатиро-Славуто, верни на вир!
На час любові сонцю віч мир!
Пів-світу, Буже, між круч, між порогів!
Верни по-світчане по-вітряне доле.
Лани маячіють, шляхи за поля!
На сонці квітне розкішна земля!
Про-Світич-Дністре, лавіре сріблястий!
Твоя віща тріщино в корозіях п'ящих!
Передніш віку цибатий батіг!
Яхти на схилах, палаци крутих.
Дух-Сіяч-Інгуле, багатий калач!
Їй-бо, чудасія, скласти нам драч!
Як пити варенуху, то ти вже діяч.
Як бити попа, то ти послухач.
Чарівно Десно, блискавка серця!
Ой, мрія-за-мрія, терцям-і--герцям!
Подих живих джерелець на яв.
Звів у вільхах володаря ям.
Красо-Самаро, розвіяна Січе!
Увічнене скифіє, тихо оприче.
І миєш, і, ллєш на ласку вітрам!
На споді течій життя не ховай!
Чересло-Ворскло, розсмоктуй толоку!
Ого, розпитва, завдала мороку.
Чоло-проводир, ярмо - не ясир.
Хто при дворі, того і пожир.
Гей, Сіверце-Донець, куди ти врозтіч!
Як, жерло, не верло, поринь межиріч.
Не верниш на Київ, на Харків промір,
Їй-бо, Богородиця ходить на Львів.
Розкішна Прип’яте, ладан мя душе!
Притиша вороху кобзаре кандушу!
Пливи під Чорнобиль з Білої Русі,
Красо ти наша, хоч з пеклом ще дружиш?
Хрещатий Збруче, силоміць мучиш
повіддя Пруту, ге, міццю задушиш.
В степах Кам’янця не журяться роги,
там криця річища розводить пороги.
Грай-Черемоше, гірське переложе!
Зводь харалужні гори на ложе.
Еж, млин-колесо смерекам деркоче,
старе жорнове життя деренькоче.
Стар-Віщо-Тисо, тобі не просохти!
Світ проклинає тебе у Ворохті.
Залізні осади тебе не візьмуть.
Жваві гуцули, так й тих - в каламуть.
Марево-Пруте, чого ж ти в обхід?
Ой, як ся гучно вода хурчить!
Хто переплаче води на твій кіс,
смереки, споруди чи верболіз?
Добринь-Горинь, вій-боривітер!
Бадьорих обрів повний гармидер.
Куйовдять ліси зі дні-потічки.
Коловерть міцний, запалюй свічки.
Прориви, струмки, ручаї джерел
заходьте в Дніпро, на купіль орел,
заходьте у Буг крізь терен й черет,
наповнюйте море, по всіх уперед! |
