У тебе  зернина? Ти, кволий мураха!
Ти,  млява голя! Дитяча рубаха.
Ма, я хвора, мні шкіра теляча,
мене гнуть ноги, живіт, як у ляха.

Голодний, холодний - оце вже ясир.
Жалібний обрій аж надто  бридкий.
Стомлена мумія знову на зрубах.
Висока на зріст блукає Краснуха.

Цупкі в неї зуби, і силий погук,
шуга комара на жадібний звук,
а в тому кутку чути жайворів глюк.

Стара нерухливо  несе квасолинку.
Велика незмога зібрати корзинку.

Стомився косар, ледь годний жити.
Мурахи розбіглись, припухли квіти.

Лютий вогонь зварив мої ручки.
А ти смакувала цілунками пучки.

Аж роззирнувся, далекий ген шлях.
Сірко обізвався на Власниках.

Світліше жовтіша верба над вербою.
Ще день, а вже два – ходжу за водою.
Де пущі нетемні, розриті городи.
Гнила картоплинка солодка без глоду.

Порожній хлібник, ржавий, почахлий.
Дужчає  дужче в переймах  тяжкий.
Ма, я ще вчора цей жолудь марудив,
сизим чужинцем вільху огудив.

Дай кришталевій душі  перезвою,
бричка Микити гонить за мною.


І знову, і знову морозить  обнову.
Ма, я живий, я живий...
втратив.. …мову…