Відхрестивсь.
Як мудрий від печалі.
Доброокий – годував пташок...
Зорі мені в душу накричали,
Світлу від безмежжя і дірок.

Так живу – німий від потрясіння,
Теплий від дівочих зазіхань.
П’ю вино.
Валяюся на сіні
Зовсім не далеко від гріха.

Шляхом від подвір’я до повір’я
Кров димить.
Бинтує душу бунт.
Тому і закоханий з тих пір я
У космічну безвість голубу.

Тому і паломствую Землею,
В себе утікаючи від всіх.
І плету тремтливу епопею
З пуповиння дорогих доріг.

Світ мені – мов цвинтар празниковий,
Де хрести з деревами ростуть.
Відхрещусь.

До снігу стану словом,
Із якого реквієм складуть.

24 лист. 10.