***
Ходят рыжие муравьи
Чумаками* за солью под скалу, что рядом.
Кленовый веселый листок на воде –
Мостком им. И большего вроде не надо.
А там за рекой – грустный стозвучный лес.
Шепчет, урчит и трещит что-то в нем.
Идут муравьи между грабов, берез –
Мимо трав, пней и мхов в свой дом.
Так чумакуют они уже тысячи лет.
Кто знает, поют ли они о том песни.
Небо над ними – шатрами встает,
И Бог муравьиный в том поднебесье.
***
Нет места ни для какой нирваны…
(Из последнего интервью Иоанна Павла Второго, записанного Витторио Массаре)
Когда-то нирвана настанет
И круг безмолвия встанет.
В безмерном душу стиснет,
Бытье в небытьи зависнет.
Пока ж суд да дело, Всевышний
Уста причащает вишнями,
И жабы кричат над вОдами
И белый фонарь над входом,
И жизнь на минуты рваная.
И места нет для нирваны.
***
Можно всем и все поведать … Существует великий огонь, в котором фантазии умирают и воскресают…
Ф. Кафка
… Человек все ищет Кафку променадами Вселенной,
По подвалам с позолотой, засекреченным застенкам.
Подступает сон как явь и приходит яви искус,
Только он все ищет Кафку – на немыслимых просторах.
Можно всем и все поведать, можно это позабыть,
Можно вырвать все из сердца и забросить все в огонь –
Каплю истого соблазна или флягу от цикуты,
Иль судьбу, воспоминанье, седину что на висках….
А услышат ли все это?..
- Как растет песок над морем,
Как зовут оливы воду из глубин тяжелой глины,
Как Господь срывает звезды, как неслышно бродит горе,
Как цветут нарциссы боли в лоне дельты полусонной?
Ходят тени бестелесны, зеркала за ними стонут,
Забываются под утро тяжким сном тогда магнаты.
Дети учатся на скрипке, коль она им поддается,
Чтоб оливам, что над морем, старым «Реквием» сыграть….
Можно всем и все поведать …. Кафку ж можно не искать.
Только зимний день нам пахнет гроздью белою сирени,
Снег покроет черны стены, где стояли казематы,
Только зимний день нам пахнет гроздью белою сирени,
Заметает снег Мужчину, что все также ищет Кафку,
Только зимний день нам пахнет гроздью белою сирени,
Кафка пьет вино из штофа, закрывает штоф он пробкой,
И встречает он Мужчину стылой памятью сирени….
* Чумаки — украинские торговцы или возчики, которые в XVI—XIX веках отправлялись на волах к Чёрному и Азовскому морям за солью и рыбой, развозили их по ярмаркам.(Википедия.ру)
-----------------------------------------------------------------------------------
Надія СТЕПУЛА
Чумакують мурахи руді —
Ходять по сіль під сусідню скелю.
Кленовий місток — листок на воді
На їхнім шляху — веселий.
А далі — сумний стоголосий ліс.
Шепоче, мурчить і тріщить у ньому.
Мурахи ідуть — поміж грабів, беріз —
Повз трави і пні — додому.
Чумакують вже кілька тисячоліть.
Хтозна, чи є в них пісні про себе....
Небо над ними шатром стоїть
І Бог мурашиний живе в тім небі....
***
Немає місця на жодну нірвану....
З останнього інтерв’ю Івана Павла Другого, записаного Вітторіо Мессаре
Нірвана колись настане
І коло безмовного стану
В безмежжі душу затисне.
Буття в небутті зависне.
А поки іще Всевишній
Вуста причащає вишнями.
Є жаб’ячий плач над водами.
Є білий ліхтар над сходами,
Життя, на хвилини рване.
І місця нема для нірвани.
***
Все можна сказати для всіх.... Існує великий
вогонь, у якому фантазії вмирають і воскресають....
Ф. Кафка
...Чоловік шукає Кафку на вселенських променадах,
У золочених підвалах, у зачинених катівнях.
Підступає сон, як ява, підступає яви знада,
Але він шукає Кафку — на усіх можливих рівнях....
Можна все усім сказати, можна сказане забути,
Можна вийняти із серця і покласти у вогонь
Краплю щирої спокути, філіжанку з-під цикути,
Добрий спогад, власну долю, сивину гарячих скронь....
Та чи всі усе почують?...
— Як росте пісок над морем,
Як оливи кличуть воду з глибини глевкої глини,
Як Господь зриває зорі, як безмовно ходить горе,
Як цвітуть нарциси болю в лоні сонної долини?
Ходять тіні безшелесні, дзеркала за ними квилять,
Забуваються під ранок у тяжкому сні магнати.
Вчаться гри на скрипці діти, що науку цю осилять,
Аби «Реквієм» над морем для олив старих зіграти....
Можна все усім сказати...Можна Кафку й не шукати....
Але пахне день зимовий цвітом білого бузку,
Сніг паде на чорні стіни, де стояли каземати,
Але пахне день зимовий цвітом білого бузку,
Сніг іде повз Чоловіка, що собі шукає Кафку,
Але пахне день зимовий цвітом білого бузку.
Кафка п’є вино з карафки і загвинчує карафку,
Й зустрічає Чоловіка змерзлим спогадом бузку....
|
