Знову ця осінь, руда і стервозна...
Листя стікає, як кров венозна.
Падає небо безсиле на плечі.
Втеча від себе. І від кровотечі.

Місто дістало своїми агітками,
Люди, як тіні із чорними мітками.
Може, сховаєш мене під шкірянкою,
Як не дружиною, то хоч коханкою?