1

Дівчам я думала: як славно – білолиця,
Не у Нігерії банан жую…
Мене «селючкою» дражнили у столиці,
За українську мову, за свою.
А подруги соромились початків,
Городів... Про свій рід – анітелень.
Кайфуючи, стрибали ті дівчатка
Під музику й слова чужих пісень…

2

П’ять зим – у Ялті, мово моя рідна,
Зерно твоїх словес неволив Сон.
Тобі судилось маками розквітнуть
Між перехняблених відземків і основ.

Не на Ай-Петрі ти розквітла – в червні
Ступила я на врожаїстий ґрунт.
Повзуть
          нетруєні
                         пажерні
                                      черви,
Тратують ниву сонми лап і рук...

3

Перевертні, застрільники! На площах
Мене - в своїх когортах - вам не гріть.
На купинах
                валяються
                                линовища...
Манкуртів дзумкотить неситий рій...

Я в одинокості плекаю ниву маків,
Ще й поучаю тлустого Крота:
«Ось ти, сліпий, безмовно множиш статки.
Для мене мова матері – свята!».


2005