Судили Совість У однім суді. Зібрались всі.., Бо так вона хотіла. Й сиділи всі у кріслах, Як німі, Дивились. І вона заговорила. Заговорила палко, Так, як є. Що і не всі про це Хотіли чути. Отож - закрили Двері у фойє, Закрили вікна На залізні пута. І слухали. Дивились в очі їй. Й ніхто не знає, Що в душі робилось, Листали справи Списаний сувій. Хоча давно дійшли, Про що тут велось. Та Совість Нагадала їм ще раз, Не плакала, Не билась з жалю в судні, Не піднімала Руки до небес І не кричала: «Хто ви, хто ви, судді!?» Cудили Совість... Так і в нас часом Такі думки Тривожні набігають, Що хочеться Весь світ винить кругом! А винен сам. Себе ти покараєш?
|