Б А Й К А

Текіла раз гуляла по саду,
Під парасольку вкрадливо ховалась,
В думках крутила всякую «бурду»
Й сама до себе в щасті усміхалась.
«Ото життя!» -подумала - «Дивись,
Як добре буть Текілою-Анєжо!
А он той дурень Кактусом родивсь
Й ні разу ще не бачив він Парижа!
Щось там лепоче, що заслуга в тім,
Що я от-так-от в розкоші купаюсь,
Бо він, начебто, кинув рідний дім
І все зробив, що я так називаюсь.
А дзуськи, хочеш? Кактусе дурний!
Та хто ти є! Бур*ян якийсь, та й годі!
Похожий чимось на «заголовний»
Й живеш, як бидло, прямо на городі.
А я, дивись, яка панянка є
І як мене поважно величають!
Про мене слава всі рекорди б*є
І геть усі мене у світі знають!
Не тільки знають - в насолоді п*ють,
Мою красу чуть не з*їдять очима
І навіть скажу я якусь дурню -
Аплодисментів повная перина!
А ти - селюх нещасний, от і все!
І помовчи, як старші виступають!»
Й від радощів от-от знесе яйце...
Аж тут і Кактус слОвЕчко вставляє:
«Дурні ви, пані, прошу ізвінить,
Але й направду розуму в вас мало!
Не було би мене - то й вам не жить
Й не милуватись у кривих дзеркалах!»

Мораль проста: Як хизуватись чимсь
І перед дзеркалом себе ж і вихваляти -
То подивись, чи не зробивсь ти тим,
Кого раніше б й не пустив до хати!