Опубліковано: 2010.08.12
Поетичний розділ: Інтимна лірика

Анна Долгарєва

***

С каждой встречей ты мне все более незнаком,
только голос остался - твой.
Небо лижет город тумановым языком,
гонит песню над головой.

Дождь стучит запутавшимся трамваем,
с каждым "завтра" ты все менее узнаваем,
словно умирающий фотопортрет.
Что же мы такое вальсовое проживаем
уже сколько лет?

Как же мы быстро стареем, когда молчим,
после крика тишины касания горячи.

Как же все мы быстро уходим своей тропой,
средь живых неизменных нет.
ну давай, не молчи, ну давай уже, что-нибудь пой,
и глядит тебе вслед слепой
навсегда
улыбающийся
портрет

2010
© Анна Долгарєва
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/26560/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG