Опубліковано: 2010.07.17
Поетичний розділ: Медитативна лірика

Світлана Ілініч

***

Ведь  день  –  как  день,  но  чтоб  себя  унять,
и  чтоб  понять  всё  то,  о  чем  никто  не  скажет,
идешь  по  мокрой  улице  как  тень,
а  вместо  сердца  –  протокол  пропажи.
Идешь  себя  назавтра  оставлять
и  множить  скорбь,  как  маятник  беспечный,
чтоб  только  дождь  по  следу  –  словно  тать  –
такой  же  тощий  и  такой  же  вечный.
Сквозь  мегабиты  длинных  поездов
и  сквозь  контент  несоразмерных  истин
ты  прорастаешь,  будто  бы  зерно,
из  плоти  дерзкой,  черноземно-мглистой.
И  вот  уже  –  на  тетиве  дождей
воздушным  шаром  сбрендивших  иллюзий
бежишь  собой  из  невозможных  дней
до  горизонта  мысли  Землю  сузив.

2009
© Світлана Ілініч
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/26305/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG