Обік  дороги  забута  криниця,  
глибша,  як  пам’ять.  
В  мріях  про  зорі  
їй  вже  не  сниться  тупіт  комонний,
брязкіт  шабель  об  камінну  цямрину,
вічне  гойдання  тіней  і  світла,
довгих  цепів  нерозбризкані  луни.
Дихає  важко  висохла  глина,
що  безнадійно  чекає  на  воду,
бо  вже  давно  не  скипали  джерела,  
не  наливали  щедро  по  вінця.
Тихо  рахує  роки,  мов  відра,
більше  і  більше  підвласна  глибинам.