Збентежене серце Просило простити І рвалось з грудей, Як сполоханий птах. В очах, мов в озерцях, Хотіло втопити Весь смуток ночей, Напридуманий страх. «Прости, лиш благаю!» Уста ніби скуті І мозок ніяких Рефлексів не шле, А серце каралось І билось в покуті За вчинки всілякі, Що звились в кільце. «Прости нас, кохання, Не йди, дуже прошу!» І руки в чеканні Тривожнім тремтять. Прозріло світання, Як камінну ношу, Закинуло ніч У валізу зітхань. «Прощаю!» - промовило Й більше нічого, Уста із устами З'єднались нараз І сльози зникали Від жару любові, І серце заплакало Щастям в грудях.
|