Мені приснилось що воскрес Ісус.
Все тіло в ранах, кровоточать руки,
В однім лиці - єврей, араб, індус.
Один для всіх, мов велич тої злуки.
Він негр, чи українець, чи монгол?
Чи він китаєць? Або, може, поляк?
Ні! Він син Бога, що з небес зійшов,
Щоб нам сказати:«Досить! Все! Доволі!
Я довго, довго з висоти дививсь,
Я все прощав, одуматись благав вас,
Та світ щораз жорстокішим робивсь -
І знов до вас прийти настав час.
Я вже жалію, що за вас колись
Я ніс той хрест - знаряддя свої смерті,
Від ваших вигуків Пилат перехрестивсь
Й послав мене на тім хресті померти.
Я думав моя смерть чогось навчить,
Пробудить в вас ту іскорку любові,
Та ви дивились на конання мить
Й, мов навіжені, все кричали:«Крові!»
І я у ті секунди зрозумів,
Щоб зрозуміли - то замало вмерти,
Воскрес, щоб розуміння Божих слів,
Вчення Отця  в серця ваші донести.
Переказав усі його слова
Та написав апостолів руками
І думав, що і правда ожива
У ваших душах, у Господніх храмах.
Та ви лиш прикривались завше цим
І святе вчення звели у помпезність,
А душі залишилися нізчим
Отцю і Вірі зовсім протилежні.
Лишень жадоба і звіринна лють,
Надмірна тяга порівнятись з Богом,
Брудних думок нестерпна каламуть
Закрили вам до Господа дорогу.
Дивіться, мої рани не зійшли!
Скільки віків, а так і кровоточать!
Ваші гріхи - то терену сліди
І знов кати мене розп'яти хочуть!
Одумайтесь! Востаннє вас прошу
І припиніть брехати і вбивати!»
Проснувся сам від того, що грішу -
Бо вже надумав той сон  забувати.