Відкриваю лице. Підставляю зустрічному вітру І знімаю із себе той одіж, В якому ховавсь. Хай на скроні дмухне, Хоч і пасма зими вже не зітре, Та повіє живинцем І втомлені груди роздасть. Я не той, за кого Ви, можливо, мене і приймали, Не Геракл, не Атлант, І не воїн, напевне, уже. Я - звичайна людина, Яку, як і вас, обікрали І яка свою честь, Як єдиний той скарб, береже. Дуже мало в житті Я пізнав, щоб назвати хорошим І життя я прожив, Що напевне вмістилося б в трьох, Все життя я робив, Розміняв всі літа я на гроші, Бо хотів, щоби діти Устали колись з «чотирьох». Так, я правду кажу - У поезії я, може, й новий, Бо недавно лишень Поміняв молоток на перо, Але то вже не я, То літа мої з вами говорять Й на папір заставляють Складати нажите «добро». Отож, вибачте всі, Якщо хтось обманувся в надіях, Я - такий, як і всі! І не ангел, не демон зовсім, Просто хочу сказать І з надією сам у те вірю, Що почуєте ви Те що зараз я Вам оповім!
|