| Матір східних слов'ян!  Щира ненько, знедолена вдово!
 Ти пустила нас в світ,
 Згодувавши нам частку свою.
 Ти зростила мужів,
 Ти озброїла їх віщим словом:
 "Будьте вірні мені!
 Бо для вас лиш, сини, я живу!"
 
 І пішли сини в світ,
 Та не матір свою захищати -
 Розбрелися вони,
 Бо там добре, де брата нема!
 Й затужила земля,
 У розпуці знедолена мати,
 Та зректись не змогла
 Й помогала усім, чим могла.
 
 Та замало синам
 Теї помочі мами-каліки:
 "Надо даму одеть!"
 І зривають з матусі одіж.
 Плаче, бідна, рида.
 Почорніли підпухлі повіки
 Від стиду за синів
 І від горя й просолених сліз.
 
 От оділи "других",
 Напоїли, наїли досита,
 Що у матері вдерли
 З опухших від голоду уст,
 І служили ,"другим":,
 Рассєям, Речам-Посполитим,
 Бились в груди "о верности"
 Й "пшиско неведаных чувств".
 
 Схаменулись сини,
 Як ті "дами" від них відвернулись,
 А старенька живе
 У лахміттях і темряві лих.
 "Дуже дякую вам,
 Що нарешті таки повернулись!" -
 Лиш промовила бідна
 І серцем степліла до них.
 
 "О, сини, ви, сини!
 Моя плоть, моя біль і надія!
 Оживіть мою кров,
 Вмийте косу в ранковій росі.
 Обіцяю, клянусь, що усі ваші мрії
 Я звершу ради вас
 І постану у бувшій красі.
 
 Я розквітну ізнов,
 Забуяню густими хлібами,
 Засміюся добром
 На світанку з приємного сну,
 І онуків своїх
 Я не пущу лихими стежками.
 Будьте вірні мені,
 Бо для вас я, онуки, живу!"
 
 |