| Свiтлана-Майя ЗалiзнякТвій берег                                                       |                              
 Юрасикові - на сім років
 
 
 Розвід мостів життєвих –  одвік звичайне диво.
 Як їхали із Гаспри, цвіли черешні, сливи...
 За сотні кілометрів цей берег бачив ти.
 Сьогодні ми – у Ялті: з’єдналися мости.
 Учора – сива Ворскла,
 сьогодні - Чорне море!
 Вітає нас магнолія, Ай-Петрі кличуть – гори.
 Рожево-білий олеандр метеликів чарує...
 Отруйний кущ, але нектар і втіху подарує.
 
 А дітлашня
 біжить піском
 у казку пінно-синю…
 Я відпускаю тебе.
 Йди!
 Та обережно, сину.
 Серед мільярдів камінців шукаю „бога моря”...
 А ось і він – плаский, рудий! Це - оберіг від горя.
 
 Дивись, на тлі хиткого скла – зі сплаву моря й неба –
 У далеч плинуть кораблі...
 - У край, де тигри, зебри?..
 
 І сонечко за гори йде, бо кличе батько-Вечір.
 Пора нам повертатися в хатинку під Ай-Петрі.
 Мак ночі розкривається над горами і містом...
 Від зайця маєш пиріжок.
 - Пахке, солодке тісто!
 А хвилі спокушають нас,
 на берег
 шлють привіти…
 Відходять від причалів геть кремезні моря діти...
 
 Удосвіта на березі дрімотно і просторо.
 Здається, сльози не текли, не засмагало горе.
 Та відростають,
 сину мій,
 для перельоту крила.
 Тепер у снах блукатимеш між персиків, інжиру...
 
 | 
 1997 © Свiтлана-Майя Залiзняк |