* * * Олівець я. Графіт і дерево. Плоть, заповнена вщент душею. Олівець я. З хребта і нервів, Все малюю тонкі лілеї, Все кришусь не голкасті літери І до купи слова збираю. Та моєї, на жаль, палітри, На веселку не вистачає. За собою лишаю лінії, Наче борозни, як дороги, Тільки всі вони в мене сині і По них не ступають ноги. І на лінії кожній – вузлики, Наче долі переплелися. Я, на жаль, не малюю музики, Лиш дощі, небеса, каплиці, Зорі над розписними храмами, І вершини, снігами вкриті. Олівець я. Буваю зламаним. І надкушеним, і надбитим. Час підточить. І сточить, оголену Мою душу. Йому ж бо можна. Що мені? Тільки б задоволеним Залишився старий художник.
|