Ран і подряпин - як на рам"ї дір.
Опам"ятатися чи згаснути навіки?
Закривши очі, бачу крізь повіки:
В провалля, де, зіщулившись, лежу -
Бліда й німотна поміж друзок Щастя,
Невтишний Вітер, подруг мій чоластий,
Крізь сито скель
                           жбурляє
                                             днів пісок.

Невже я під череп"ям оживу?
Орелі розгойдалися до пекла.
Триматись за вервечки? Руки стерпли.

Гойдається...
                          Відроджується світ...