укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44157, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2010.05.14
Роздрукувати твір

Ірина Гончарова

Те двое

Сильвия Платт

На все лето мы переехали на переполненную эхами виллу,
Прохладную как внутренность жемчужной раковины.
Колокольца, цоканье копытец стройноногих черных козочек нас будили.
В комнате вокруг нашей кровати стояла мебель в баронском стиле,
Словно сквозь толщу морских вод, лился зеленый свет невероятный.
Ни один высохший листок в свежем воздухе не плыл.
Нам снилось, как совершенны мы были, и мы действительно были.

Мебель темного дерева с ножками в виде орлиных лап
Словно на якоре лодки, стояла у побеленных стен.
В доме на десятерых, где нас было двое, не дюжина, ну, никак.
Наши голоса и шаги гулко отдавали эхом в прохладных комнатах,
И ореховый банкетный стол с стульями на лапах таких же
Отражал причудливые жесты тех, двоих.

Театр теней, не наших, тяжелых, словно тени скульптурных изваяний,
Показывал пантомиму на отполированной поверхности шкафа
Как в замкнутом пространстве, без окон и дверей, все шло в молчаньи:
Он поднимает руку, чтобы обнять ее, но страхом
Ее сковывает его настроение: он тверд и холоден как сталь.
Видя ее отчуждение, отворачивается и смотрит вбок отсутствующим взглядом.
Оба оскорблены и страдают, как в какой-то старой трагедии врозь и рядом.

Отбеленные луной, беспощадные, жестокие, она и он
Не получат ни облегчения, ни отпущения. И каждый эпизод
Проявления нашей нежности пролетит через их ад, как на небосклоне
Планета, как камень, поглощенный великой темнотой,
Не оставив ни искрящегося следа, ни морщинки над бездной вод.
Ночами мы оставляли их в их пустыне. В темноте немыслимой
Они  выслеживали нас, бессонные и завистливые:

Нам снились их ссоры, их потрясенные, убитые голоса.  
Мы могли обняться, но те двое никогда этого себе не позволяли,
И, не похожие на нас, оказывались в тупике, этим отягощенные.
Мы же себе казались легкомысленными, невесомыми,
Они же, тени, были во плоти и во крови;
Мы же были в раю, как на руинах их влюбленности,
В том раю, о котором они мечтали с обреченностью.



Sylvia Plath
The Other Two

All summer we moved in a villa brimful of echos,
Cool as the pearled interior of a conch.
Bells, hooves, of the high-stipping black goats woke us.
Around our bed the baronial furniture
Foundered through levels of light seagreen and strange.
Not one leaf wrinkled in the clearing air.
We dreamed how we were perfect, and we were.

Against bare, whitewashed walls, the furniture
Anchored itself, griffin-legged and darkly grained.
Two of us in a place meant for ten more-
Our footsteps multiplied in the shadowy chambers,
Our voices fathomed a profounder sound:
The walnut banquet table, the twelve chairs
Mirrored the intricate gestures of two others.

Heavy as a statuary, shapes not ours
Performed a dumbshow in the polished wood,
That cabinet without windows or doors:
He lifts an arm to bring her close, but she
Shies from his touch: his is an iron mood.
Seeing her freeze, he turns his face away.
They poise and grieve as in some old tragedy.

Moon-blanched and implacable, he and she
Would not be eased, released. Our each example
Of tenderness dove through their purgatory
Like a planet, a stone, swallowed in a great darkness,
Leaving no sparky track, setting up no ripple.
Nightly we left them in their desert place.
Lights out, they dogged us, sleepless and envious:

We dreamed their arguments, their stricken voices.
We might embrace, but those two never did,
Come, so unlike us, to a stiff impasse,
Burdened in such a way we seemed the lighter-
Ourselves the haunters, and they, flesh and blood;
As if, above love's ruinage, we were
The heaven those two dreamed of, in despair.

2010
© Ірина Гончарова
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні