Ніколи не слухаєш старших,
Нікому не кажеш про вітер,
А тільки втікаєш щоранку,
Невчасно щасливий коханець.
Я також мовчу про колишнє,
Коли прикладаю алое
До ран, що лишились на тілі,
Коли я також був коханцем.
Паркет, посірілий від часу,
В щілинах підлоги ховає
І сльози, розмішані потом,
І перші сліди чоловіка.
Приймаючи душ у сорочці,
Забудь те, що бачив сьогодні.
Та, кажуть, що звичним шампунем
Не можна очистити душу.