Орда вертається, Орда… Заграви випнувши лекало, з-за стін кремлівських та Уралу Орда вертається. Орда… Що зробить двійко-трійко вил!? В очей розширених віконця останній промінь б‘ється сонця, мов точний лазерний приціл. Палають і будяк, і лавр, лише тому, що рабським клонам здававсь комп‘ютерним драконом євразій сплячий динозавр. Тому й, огорнуті вогнем, тремтять, немов кардіограми, паранормальні панорами за ґратами електросхем. А з еволюції гвинта зірвавшись розуму раніше, в тріскучу коникову тишу Орди вгрузають копита. Заполонивши краєвид палючим постмодерним болем, регоче електронний Голем, в дикунство вивернувши світ. Втікає хакер-переляк і в Мережі за ним зникають сади – розбиті люстра раю, недопосаджені ніяк. Втім, в них нагадує весна ще про безсмертя Україні, хоча Орда – колись і нині – не кара наша, а вина.
|