З Пілатових глибин, між першим і останнім
Глибоку чашу днів волоссям повкривали.
Сини чи не сини в мені – Варварі й Ганні –
Знімають з темних ший білюсінькі корали.
А час – немов даннє –  крізь істин параван
Всотав із ніг та рук медовий відповідник.
А глузд у вуха дзвоном до більшої із ран
На віки вічні став неначе в заповідник.
З Пілатових глибин, де перше і останнє,
На перехресті злота чи срібника і лиш!
Сини чи не сини в мені – Варварі й Ганні –
Здирають на живих іржу незмінних бриж.  
Шафірового перстеня хіба що з пальцем брати –
На щастя чи на жаль, а, може, навмання.
І не тримає світ, багатий на загати,
Долівкою об небо кличне вороння.