Ти в липні випробовуєш мене.
У жовтні - поміж сухозліття й глоду -
Кладеш не шаль на широчінь рамен -
Безвиході важку гнилу колоду…

Цю ношу понесу… А ти – услід...
Нашлеш у дощ крицеву громовицю.

Вже піднімаюся на повен зріст!

Ось бервено гниле жбурну на ницих.
Струшу з рамен хробаччя, лишаї...
Дивись, летить колода бід - прогнила!

Ні, ти не в силі зупинити сніг,
Що гоїть рани і фарбує крила.