Біла жінка з білим квітом,
як сніжинка у житті,
білим полум’ям ллє світло
пише віхоли пісні.

Білий лебідь завірюхи
летить зіркою крізь ніч.
Білий світ у колі  сміху.
Сніг згорає віч-на-віч.

Білий порох завірюхи.
Крила віхоли душі.
Я сміятися не смію.
Сніг згорає на межі.

Заховала білі очі.
І поки  мені одній
білим світлом серед ночі
білий попіл білих слів.

А крізь сльози сніг не чути.
Допотопний білий світ.
Поки жити, будеш чути,
як горітиме цей сніг.