Рівняння довге алгебраїчне
спрощено і розв’язано:
про життя, поетичне і прозаїчне,
все написано і все сказано.

У розв’язку виросла одиниця –
ні дробу, ні невідомого,
І тільки крапка щоночі сниться –
як хрест над останнім домом.

Гойдни, життя, терезами іржавими,
коли ще маєш бажання і силу.
Самотність, що стала більшою правди,
не хоче тінь відкидати від тіла.
Стоїть, мов кілок, і пахне осикою,
ще й сліпа на чотири боки,
всі цифри, що вчора були великими,
нулями стали стоокими
опісля коми – і звіяні вітром,
як тлін із живого ґрунту...
В полудень світ заливає світло
і маскує кілок-покуту:
під крапку – згори,
      під стрілу вертикальну,
загнану в плоть переможену, –
це коли збоку, в полях дзеркальних,
що множать, та не примножують...

Усе дарма. Хай зневірений кається
за те, що вдалося й обридло.
Зійшлася відповідь... Роззираюся:
чи за нею трикрапки не видно?