Щоночі працює лампа,
а я біля неї – каюся.
Щоночі ця лампа світить,
а я – течу на папір.
І аркуш сліпий – темніє,
у себе мій зір вбираючи,
і аркуш невинний – плаче,
уперше пізнавши біль…

Як добре в уявнім світі,
коли він добром населений!
Як страшно в уявнім світі,
в якому потворний гріх…
Ця лампа щоночі світить –
так зроблено і так велено.
Цей аркуш не знає, де дітись
від одкровень моїх.

Повірений і причетник,
ще трішки – і співучасник,
у штучному світлі чесно
він учить науку жить.
І може, найкращий вибір
у просторі цьому й часі –
сказати йому «спасибі»
і в чистім вогні спалить…