ДИПТИХ ПРО ТЕЛЕСИКА

І
Ач, летить! Птаха горда, вільна.
Мов мальовані крила сильні –
тінь лягає на всенький світ.
Ой, Телесику, бідний хлопче,
вона й знати тебе не хоче,
бо… корона на голові.

– Ми з тобою, безкрилий, різні.
Ти мене не дістанеш слізьми.
Я – найперша. Та ще не пізно.
Нехай тебе задні візьмуть…

О, летять! Тихі, гарні, милі.
Трішки нижче, і вужчі крила.
І повільніше, бо важкі.
Ой, Телесю, зберися з духом.
Не гукай! Не захочуть слухать:
близько вуха, та… не близькі.

– Ми з тобою, голодний, різні.
Ми шукаєм собі вітчизну.
Нам устигнути треба – пізно.
Нехай тебе рідні візьмуть…

Ох, летять… Ці не крила – стяги
за собою у небо тягнуть,
а на лапах – багно і слиз.
Шиї, довгі й тонкі, як спиці,
одвертають безликі лиця, –
бо не хочуть дивитись вниз.

– Ми з тобою – рідня. Молися.
Тут. За нас. Щоби ми – спаслися.
А тебе рятувати – пізно...
Нехай тебе кутні візьмуть…

ІІ
Засмієшся на кутні:
цей явір годиться на  гріб!
Вже розгойдана крона
оплакує кожну гілку.
…Косарі пополудні
на пні розламають хліб,
і шкуринку солону
покуштують оса і бджілка.

Милуй перших і задніх,
і тих, що завжди в кутку:
їм завжди буде мало,
і їм – не буває доста…
Ти хотів щось безплатно
отримати на віку? –
Маєш тіло оспале
і «право на бій і послух».

Хай сміються на кутні –
різцями вчепися в сміх:
чим тут винні дерева?
чого їм вмирати ради?
…Ще не вигнано трутнів
із вулика, – і не гріх
у цвітінні травневім
не бачити зла і зради…