Латаття снігу – по ріці небес.
То дні, коли я згадую тебе.
Латаття сну – за течією ночі,
де я купаю тіло в самоті.
Дві квітки голубі – важкі, як очі,
які спинились на моїм житті.

Спливає тиша – не спливає час.
Душа ступа у вічність – як в рівчак.
Стікає рік – за течією тиші,
з якої я виловлюю слова…
Ще хвилю рибка золота колише
і в мокрім оці сон переплива.