За шклом, за шклом… Всі ваші дні за шклом.
Долоні розмальовані під долю.
В розколину душі життя стекло,
Втопивши зойк знервованого болю.
Холодні ночі звалися любов.
А дні пекучі зневажали пристрасть.
І ткалася байдужість, як покров,
Круг шиї обвивалася намистом.
І тисли пальці на бліде чоло,
Немов шукали вихід із провалля.
Життя текло, життя собі текло,
Так ніби й не здіймаючи на палю.
А шкло рипіло, як останній сніг.
А шкло тріщало, як льоди лютневі.
А шкло могло… не падало до ніг,
Чим далі в вир, нагадуючи невід.
І ви хапались за краї щілин,
Котрі до кістки краяли вам долю.
І вже не знали що душі болить,
І чи просити збавлення від болю…