Мені дитя всміхнулося з юрми Серед калюж, депресій, мокротечі. Автобусна зупинка, ряд пивних І чистий аркуш - у рудавій течці. Тримаючись за крайчик рукава Дублянки тата, дівчинка білява Мене зігріла - сила наднова. Устала я із лави - молодява... Червона шубка, шапочка у "рис". Татусь пробубонів:"Автобус, Любо..." У мене в сумочці лежав ірис. Желейно серце тануло у грудях... - Ясноволоса дівчинко, бувай! - Шептала я у натовп різношерстний. Твій посміх - для мого польоту драйв, Хоч приземлятись - на колючі стерні... Дівча поїхало за мить у Яківці. Я гріла у кишені скотч і дюбель. Мені жасмин серед ковтьоб розцвів - Отам, де приязно сміялась Люба. Мені й ремонт в оселі не страшний. І сніг - немов розсипище попкорну... Снага пульсує... Може, в Яготин Поїхати? Неподалік - платформа. Пісні, зітхання, скрегіт, матюки... Навкружний люд іще у лютий вірить, Сідає у автобус на Жуки. На площі Зигіна без Люби сіро.
|