1 Ти хочеш – від “аз” до “яті”? І там, де тепліше, вмостишся?.. Найперші – завжди розп’яті, а другі – святі апостоли. А далі – розмито межі – юрмою йдуть послідовники: у гурті – всі обережні, у гурті – усі покровлені. За ними котяться круглі, що завжди сповзають в колії (їм байдужі перші й другі, їм рідні – лише впокоєні). І тільки в кінці – затяті, яким вже втрачати нічого: останні, забуті “яті”, апостоли болю й відчаю… 2 Останній – смішний. Бо вірний. Як Перший, він завжди крайній. Обох до найвищої міри засуджено рідним краєм. Над Першим побачать німба, як сонце зайде за обрій. Народ вину перекліпа, вином причастившись добрим. Коли ж повний німб освітить середніх улесливі очі, Останній бігтиме слідом, ховаючи погляд вовчий. 3 Не хочеш ніким? Апострофом? …Абетка – ченцева вервиця: обкрутиться і непоспіхом, як завжди, на “аз” повернеться.
|