Я збираю слова на пісні –
Як на церкву монети.
Ці кайдани мені затісні…
Врешті – як і планета.

Заширока – як ніжні ножі –
Ця небесна дорога
На тоненькій і гострій межі
Між травою і Богом.

П’яна смерть усміхнеться мені
Золотими устами.
І побачу я лик вдалині
Вже той самий, Той самий…

Слів нап’юся, мов сліз,
Із облич триєдиної Музи.
І – немов переламаний спис –
Ключ пташиний на Крузі.

Ртутне місто кипить…
Подорожник, що сам себе гоїть…

І летять голуби, голуби –
Наче душі:
По двоє…