Манить мотлохом, жбурляє папірці,
Зі стола змітає фарби й олівці,
Із душі стирає впевненість і блиск,
У думках ламає логіку і зиск.
Компас крутиться пропелером. Летить
Погляд сліпо у безодню кожну мить.
І не знаєш: де мета? куди іти?
Чи на світі хоч комусь потрібен ти?
І не знаєш, чи зробив вже перший крок,
Чи урок це, чи перерва, а чи строк?
У оманливому морі манівців
Проступає вираз страху на лиці.
І стоїш ти, ніби вкопаний у сни,
губиш спокій під колесами весни…