Опубліковано: 2006.12.21
Поетичний розділ: Інтимна лірика

Вікторія Шпак

***

***

Між віями чую твій голос у скронях
звірячим чуттям в передранішнім світлі,
коли на зорю напливає безсоння,
як ледве гойдаються сни непомітні.

Наспівуєш, чути, в мажоро-мінорі
свої переперчені, млосні, незримі
вагання, що вогником б’ються в менорі,
минущим, мінливим, як скоєний вимір.

У тозі, у латах, а то й у сорочці
зринаєш і танеш, ковтаючи рани,
вкриваєшся снігом у стишенім кроці,
і бризкають кров’ю думки без омани.

А я б і з оманою їх поглинала,
затято й беззахисно, терпко і вільно.
Неначе сліпець з пересердя чи з шалу,
пила б я твоє недоварене зілля,

щоб тільки прозріти так щиро, як зможу
на цім перепутті, на сходах у небо.
Навіщо ти звів нас у просторі, Боже?
То вже розлучати, благаю, не треба.


2006
© Вікторія Шпак
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/2350/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG