Тобі замало всесвіту було! А ось життя вмістилось, як на диво, в малесеньку заставлену квартиру із виглядом у небо через скло. Ти мріяла, доварюючи борщ, і цитувала класиків у ванній. Любила чоловіка на дивані і сердилась, коли задовго дощ, бо замокали стеля і стіна – ті чорні діри космосу кімнати… Сваритись вміла, пестити, прощати. Була відверта, ніжна і сумна… Ось тільки небо через хатнє скло несло думки вночі з-за меж квартири в безмежність. Від турбот, нудних і сірих… Тобі замало всесвіту було.
|