Знайомий мій поет кохає жінку.
(Ніхто ту пані у лице не зна!)
Присвячує коханій спраглі вірші,
Із парасолею
                     обходить
                                      парк,
                                                вокзал…
Купує їй левкої, гіацинти,
Світлину мріє вкласти в медальйон…

А може, він ту пані гожу… вимріяв,
Як я – весну –
                          крізь жалюзі долонь?