Опубліковано: 2009.09.27
Поетичний розділ: Філософська лірика

Тетяна Селіванчик

***

                                                        Асе
Осень — последняя в тысячелетье,
Но не дождавшись ни манны, ни снега,
Ты из родимой постылейшей клети
Осознаёшь неизбежность побега.

Помня — душе откликаться на клёкот,
Зная — не греет чужое пространство:
Коль не нужна, так уж лучше далёко,
Только б не зреть равнодушья и чванства.

Мне же — лишь сердцем — рваться вдогонку:
Рвётся, где тонко... Благо, что — живы.
...Полуседым остаёшься ребёнком,
Солнцелюбивым, щедрым, нелживым.

Маяться врозь нам. Лучше б уж — вместе:
Вроде не так безнадёжно и горько,
Но остаются — краткие вести,
В прошлом — прощания скороговорка.

Мы — и неволи, и воли — скитальцы! —
Вдруг оборвёшь меня: "Хватит об этом." —
Только лишь в неокольцованных пальцах
Дрогнет слегка огонёк сигареты.

2009
© Тетяна Селіванчик
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/22266/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG