Поржавілі шаблі шварґотіли в музеї про волю. Поряд куля-бабуся – голодна-холодна під склом. Як діди, в саркофазі, лежать он дуельні пістолі. А в кутку, по-сирітськи, безсмертної лірики том. Манекени і кості, костюми і плаття шовкові... Динозавровий череп... вози і жіночі духи... Об тіла ворогів стерта, гнута, як доля, підкова, І маленькі хрести, що єднають низи і верхи. В різних залах музею тачанки, тачкИ, кулемети... Стріли, списи, нагайки, заснулі у мушлях вітри. Крізь тумани віків чути буйне дитинство планети, Наче дерева серце за ветхим шматочком кори. Онде Моцарта ноти, пожовклий рукопис Шекспіра... Он Єсєніна кров’ю написаний вірш про усе. Хочеш – серцем проймаєш історію, хочеш – на віру. Хочеш – маєш у цьому, а хочеш не маєш сенс...
|