жовту корову_осінь
біла теличка ссе.
я не сумую.
зовсім.
я практикую дзен.

мерзну на кладці, штибу,
знаюся з богом риб,
що декласує рибу
до елементів гри.

лови у віршо_вершу
срібної риби слів –
чи не одна з найперших
практик на цій землі!

я медитую коми,
наголоси, крапки,
зречення свого дому –
за діалог_ні_з_ким.

чи шпацирую полем
з фарбами,
де вживу
бачу як вітер_голем
тре на кутю лиштву.

і в епіцентрі світу
бавлюся коньяком,
заздрю Басьо і Свіфту,
Сартру і apple.com.

так і живу малярством –
швидше у голові,
збочений не на царство,
а на слова_в_крові.

на безпідставний спокій,
на забуття_про_все,
на ефемерність – доки
вірші теличка ссе.

кров моя – синя-синя,
жовті мої слова.
я їх, напевно, спиню,
як відімре трава.