Зелений Вітре, це від тебе просо?
А нахвалявся:"В ніч злечу – не жди!”
Тепер у слід ступаєш - юний, босий.
Між гайворонням - рій моїх світлин...

Волосся гладиш, лист кладеш на губи,
Примчався аж до Ворскли в сизу рань.
Насіння днів
                    летить
                                у срібну
                                               тубу...
А ти шепочеш:”Золота моя...”

Вже задощило – у моїй Полтаві.
Ще літо бабине – в столиці.
                                        Прощавай!
Я вже навчилась вік свій забувати,
А ще морозить розлучання страх...