В грушах своїх загрузає осінь.
   Плакать оце б. Та з ким?
   Ляльці чогось вицвіта волосся,
   Сиплються сторінки.
   
   Принца немає і сходи жовкнуть
   Віршами догори.
   Дивиться лялька голодним вовком,
   Дивиться на поріг.
   
   А за порогом - руді палітури
   Довгих, як час, алей.
   Сердиться лялька, лякається, курить,
   Звично тримає шлейф.
   
   А засинає на пів газети,
   Очі лишень змика,
   Хлипа над нею в бруднім манжеті
   Ніжна чиясь рука.
   
   Гладить мережки, шепоче-кличе:
   “Хочеш зі мною ти?”
   Світить до ранку з долонь обличчя
   Яблуком золотим.