Сергій ОсокаТвоя мамасвітло в коридорі увімкнене квіти у вазі червоні а крізь двері скляні крізь мене і тебе крізь тихе дихання і кола під очима спить твоя мама ніч у коридор пробивається на кожне стуляння повік по кроку серед осіннього року серед серця свого розкритого як квіти у вазі розкритого повністю вже розкритого ти чуєш уже повністю! серед страху повзучого серед самоти за плечима спить твоя мама вона така маленька з волоссям по подушці розсипаним з думками розсипаними по подушці і кожна важка як батькові кроки коли їх не чути і кожна тиха як годинник зупинений і кожна тепла бо вона про тебе твоя мама неспокійно спить бо страх ноги сковує гадами липучими гадами повзучими їй сняться чорні вишні і гроза у батьковім саду у батьковім саду і її саду а вино з того саду де вино з того саду ох вино з того саду ти вино з того саду а квіти у вазі скляній а квіти у вазі чуєш а квіти теж скляніють бо з часом усе скляніє на все осідає пил спить твоя мама її ніхто не бачить її ніхто не знає і не чує ніхто як до ліжка холодного приходить заплакана Божа Мати тоді твоя мама спросоння бере до рук кінчик її прозорів і засинає спокійно стоїть Божа Мати всю ніч коло ліжка владно десницею золотою спиняє за вікном вітер і ронить сльози на руку твоєї мами ту що тримає кінчик її прозорів стоїть Божа Мати і всіх закликає у сон заходьте заходьте тримайте над нею небо даруйте червоні квіти цілуйте повіки припухлі не руште лише її сну і ти заходиш так ніби з дитинства заходиш так ніби то пам'ять заходить крізь твою незворушність крізь квіти скляні і вітер осінній крізь кола під очима і музику зморшок батьків портрет скидає чорну стрічку і задуває свічку вас обіймає тихо і ноги їй гріє диханням а час молодий-молодий бавиться стрілками вітром і зливою в батьковім саду давить чорні вишні по його обличчю течуть щасливі чорні сльози твоя мама спить і не знає а час отой що сміється щасливо отой що володає світом над самим собою не владний а значить червоні квіти ох ті червоні квіти та зрештою все скляніє на все осідає пил і хоч світло в коридорі увімкнене та самота приходить знаючи що твоя мама почує скреготання її зубів почує крізь віяння янгольських крил крізь Божої Матері сльози крізь ліки заспокійливі крізь пульс думок про тебе самота холодними руками обійме її за плечі і сидітиме з нею до ранку що робити а все ж не сама та тільки квіти що вже тут вдієш не літо марять про тебе квіти ох ті червоні квіти уже не такі й червоні якби хоч раз навпаки ти прийдеш прийдеш двері ключем відчиниш а коло ніг пелюстки…
|
2006 © Сергій Осока |