Час влаштує нам тишу в ефірі...
Простір вимкне усі двигуни...
Від народження замкнені в шкірі,
ми є бранцями речовини,
ми ув‘язнені у зорельотах,
ми прив‘язані м‘язами до
відцентрових сил на поворотах,
як до щогли вітрила „Арго”.
Бути ж маємо самі ми вітром –
в борг узявши проміння зірок,
повертати його світу світлом,
ставши джетами чорних дірок!
Тож, в своєму згораючи тілі
перед тим, як з‘явитись з пітьми,
губи стисни, як тишу в ефірі...
І ввімкни всіх сердець двигуни.