Опубліковано: 2009.08.18
Поетичний розділ: Містика, видіння

Іцхак Скородинський

Карачун

Чувствую, что скоро карачун,
сердце – то кимвалами грохочет,
то пугливой кабарожкой хочет
выскочить наружу… Рокот струн
нервных… А цепами молотьба
в голове?
…Так отмирают чувства,
выжить, выжить – вот и всё искусство!
И… не «дышат почва и судьба».

Но откуда что берётся – казуистом
я, не верящий ни в бога, ни в печать
каинову – начинаю вдруг заискивать
перед кем-то цветоносным и неистово –
не молиться, нет – а причитать
начинаю…

Что могу я обещать
сам себе? Что, наложив заклятье,
брошу это бесово занятье –
вскакивать средь ночи ради слова,
злиться на беспамятство и снова
в лабиринте мыслей помирать…

И Вы знаете, легчает. Через час,
позабывши обо всём на свете,
подпеваю ретроШмыге в оперетте
и, едва закончив песню эту,
я тащу из пачки сигарету
и рифмую квас и Монпарнас.

2009
© Іцхак Скородинський
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/21736/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG