Коли у паз ввійде останній ригель замка назавжди замкнених дверей, скажи всім:"Aut bene, aut nihіl..." - і заховай печаль у глиб очей. Чекай мене - не маючи надії, малюй моє ім'я на мокрім склі: я краплями дощу впаду на вії, я спалахну зірницею в імлі. Я голос заховаю в стугін грому, у зливі тихий шепіт розчиню, фіранки розгойдаю і, по всьому, загУкаю сичами у гаю. Ті мерехтливі знаки таємничі, із поза меж зображення дзеркал - то знову я, дивлюсь тобі у вічі крізь амальгами тріснутий метал. Чекай мене - не маючи надії. Я завше тут, з'явлюсь не звідкілясь. Кінцевої не має бути дії - вистава тільки-тільки почалась...
|