Вже небагато треба у бутті: Бездоння неба в павутинні хмарок, Ростків тополь – в розломах тротуарів, Прогулянок із ближніми у бір. Не мізернію – уповільнюю свій лет. Подеколи влітаю в пишну церкву, Щоб там примерхлі червінькові пера Ясу ввібрали, що стіка з небес. Леліє в ритмі серця пектораль... Колись мене поманить перст Безсмертя. Дух закружля метеликом в тунелі, В кінці якого – повний штиль і... даль. Над містом - животворчий передзвін. Сьорбнувши вдосталь лиха, в Неба просиш, Щоб тихо падали на коси срібні роси, Щоб син дочасно не пірнув у змрік.
|