Опубліковано: 2009.08.02
Поетичний розділ: Філософська лірика

Тетяна Селіванчик

***

                      
 
B бесконечной ночи, одурев от бессилья,
По любви убиенной душа  голосила,
Захлебнувшись  глотком 
                                         предрассветного ливня,
Два  зрачка  в пустоту  устремив сиротливо
Так хотелось не верить,
                                       что, это со мною         
Происходит такое,
                               такое творится,
А в  кромешном  потопе — ни ковчега,  ни Ноя,
В небе — ни журавля,  ни продрогшей  синицы.
Безучастны  глаза   непроснувшихся  окон,—
Им  досматривать сны, слава Богу,  не зная,
Ни смертельной тоски, ни нелепых зароков,
Ни обиды,  разящей, как  пуля  шальная.
...Мне за эту попытку поверить и выжить
Причиталась — по коему кругу — утрата...
Неужели и это положено свыше,
Как  рассветного ливня  хмельная  отрада?..
  

2009
© Тетяна Селіванчик
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/21442/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG